З дитинства мріяв вирости, стати людиною, допомагати іншим і ніколи не робити зла. Мене так і батьки вчили: роби добро і воно тобі повернеться сторицею.

Людина так створена, що не може бути сама, тому шукає, щоб біля неї була інша половинка. Ніколи не знаєш, як те життя поверне, як воно буде. Зараз живу з сином. Він нещодавно одружився і можливо скоро народиться внучатко. Тоді буде радість і буде заради кого жити. Але справу милосердя, волонтерства буду робити доти, поки матиму сили й енергію.

В цій системі нічого не зміниться, поки наш український народ не об'єднається. Чому зараз така ситуація? В нас 22 роки було дві України. Майдан – це була спроба об'єднання, але десь вгорі, в Києві. Струм єдності так і не пройшов по всій Україні. Наш народ має бути, як кулак. «Один за всіх і всі за одного». Коли люди об'єднаються, стануть одним цілим, тоді щось зміниться. Коли скажуть політикам: «Досить пити кров, може б ви вже обличчям до людей повернулись!?» І головне – нам треба єдина законодавча база. В нас закони які? Як циган крутить сонцем, так вищі органи крутять законами.

Я не просто торгую журналом, я – волонтер добра і милосердя. Багато людей підходять і не знають, де переночувати, де які соціальні служби існують. Треба розказувати і допомагати. В цьому заключається *проект. Моя мета – продати журнал не так, щоб просто спихнути, а так, щоб потім людина, яка купила, повернулась по наступний номер. От за це я люблю свою роботу.

Я не вибираю до кого підходити. Треба вивчати психологію. Тоді можна зрозуміти, який у людини настрій, купить вона журнал чи ні. Якщо людина в печалі, чи без сумочки, – значить не купить. По тому, як переглядає сторінки, теж легко визначити придбає чи ні. Кожен журнал перед тим, як продавати, прочитую. Потім раджу перехожим: от ця стаття цікава. Так з людиною порозмовляю і вже знаю, що то за людина.